Опубліковано:10 квітня 2009 року
Коли Бог подарував їй донечку, подумалося, нарешті й вона пізнає щастя, адже оте дитя вимріяне й вистраджене нею роками. І яким було моє здивування, коли у відповідь на вітання почула від породіллі заплакане "дякую!" Ощасливлена жінка замість усміхатися все зітхає над дитям та сльози втирає: мовляв, дитячі проблеми, як горох, посипалися на її бідну голову. До речі, вона не одинока у своєму надуманому горі: чимало молодих мам скаржаться, що мало спить маля, багато плаче, з рук не злазить тощо. Складається враження, ніби й народжували, щоб мати проблеми.
ЗВІДКИ РОСТУТЬ НОГИ В ДИТЯЧИХ ПРОБЛЕМ
Якщо недошукуватися, їх може й не бути. Звідки у мене така впевненість і категоричність? Ось уже півроку із чоловіком плекаємо свого первістка - сіроокого синочка. Дякувати Богові й перинатальному психологові Оксані Наумич, поки що проблем не бачимо. Ні, дитя у нас звичайнісіньке, просто не розглядаємо його через призму енциклопедичних знань (скільки повинне з'їдати за один прийом, скільки грамів набрати за тиждень, скільки разів сходити в туалет і подібне), а любимо такого, яким є наш хлопчик, і не прагнемо втиснути його в рамки середньостатистичної дитини, про яку розповідають лікарі в розумних статтях. Адже перед нами живе(!) створіння, а не об'єкт досліджень, єдине і неповторне, таке росте тільки у нас. То чому ж наш малюк має розвиватися за усталеними схемами: за місяць підростати на 2 см, а не на 5, як наш Владик за перший місяць життя, їсти що три години, а не тоді, коли зголодніє? Не робимо трагедію і з того, що синочок, починаючи з тритижневого віку, вдень спить лише 2-3 години. Отже, хлопчик наш росте допитливим - боїться проспати багато нового й цікавого, - радіємо ми замість засмучуватися з приводу обмеження власної свободи.
Учіться в усьому бачити позитивне, навіть у прикрощах знаходьте бодай маленьку радість. Ваш малюк за місяць набрав лише 300 грамів, і ви мерщій вмикаєте своє материнське "SOS"? Та чи варто, якщо дитя залишається спокійним, продовжує дарувати вам свою щиру усмішку, ще й по-змовницьки підморгує у відповідь на ваші даремні плачі? Адже головний барометр самопочуття дитини - її усміхнене, ясне личко. А себе тіште, що співчутливе маля вас жаліє - не хоче руки мамині надривати. Якщо ж ви надто вразливі, ліпше не зважуйте часто свою крихітку - і вам, і їй спокійніше житиметься.
МАМИНА УСМІШКА - ВІД БУДЬ-ЯКОЇ НЕДУГИ
"А як бути, коли маля захворіє, тоді не до жартів?" - закинуть мені тривожні матері. Але й сльозами ви не допоможете. За свідченням перинатальних психологів (до речі, сама в цьому переконалася), дитина дуже тонко відчуває настрій мами. Нервуєте - вередує маля: хоче їсти, але не може примоститися біля ваших грудей, тре кулачком очі, та щось йому заважає заснути. Оте капосне щось - то і є збудження, роздратування, гнів, страх, тривога матері. Тож якщо сльозуватимете над хворим, не допоможете - тільки ускладните стан кволого малюка. Який вихід? Забороніть собі плакати. Попросіть поради й підтримки у Бога. Або ж вдайтеся до автотренінгу на зразок: "Я - мати, я - сильна, принаймні маю бути такою, бо дитя ще зовсім безпорадне - хто ж йому допоможе, як не я!" Візьміть свою крихітку на руки, пригорніть міцно, заяснійте до неї (жодної сльози!) - і дитині стане легше вже тільки від ваших обіймів, теплого спокійного слова. Проводьте більше часу поряд із хворим малюком, причому усміхнені (радійте, що маєте таке диво, а про недугу навіть і не думайте) - він швидше одужає.
ЧИ МОЖНА ПРИВЧАТИ ДИТИНУ ДО РУК?
Не перетворюйте материнські обійми на привілей хворої дитини: тулитися до матері і тата люблять і хочуть (!) усі малята. А більшість жінок, слухаючи поради мудрих бабусь, не привчають дитину до рук: мовляв, бояться, щоб не стала ручною. Та це тільки відмовки: насправді трусяться над власною свободою. І лежить воно, бідолашне, у своєму ліжечку чи візочку, простягає рученята, вигинається, плаче, але строга мати вперто гойдає колиску, доки знесилене й ображене (!) немовля зрештою не засне. Батьки ж, які прогавили важливий виховний момент, винувато пояснюють, що їхнє чадо з рук не злазить і заздрять першим. Та тут співчувати треба, бо таке виховання травмує психіку малюка і зводить бар'єр між вами й дитиною. Задумайтеся: дев'ять місяців поспіль дитя нерозлучно жило з матусею, притиснуте до рідної всім тільцем. І тут раптом потрапило у світ, великий, незрозумілий і дещо страшний. Матері б допомогти своєму синочкові (донечці) адаптуватися в новому середовищі, а вона, навпаки, відлучає від себе, не хоче привчати до того (у цьому абсурдність "благих" намірів), до чого маля вже звикло. З огляду на це ми тільки гордимося, що наш синочок "ручний" - охочіше засинає біля моїх грудей або розкинувшись на дужих татових руках (тут почувається малий у повній безпеці). Коли ж сон міцно склеїть ясні оченята, перекладаємо Владика у ліжко.
Вас дратує, що не встигнете опустити дитя на килимок з іграшками, як воно проситься на руки? Таж це природно: малюкові сумно там одному. Ми, наприклад, лягаємо поряд із синочком і повзаємо разом з ним - його це так тішить. Якщо ж вам треба відійти на кілька хвилин, захопіть малого грою (щоб дитя змогло самостійно повторити ваші маніпуляції із брязкальцем чи кілечком), неодмінно повідомте йому про свій намір і пообіцяйте швидко повернутися.
ВОНИ ВСЕ ЧУЮТЬ І ВСЕ РОЗУМІЮТЬ
Тому не ігноруйте останньою порадою і завжди пояснюйте свої дії. Головне - не обманюйте дитину: якщо пообіцяли прийти швидко, не затримуйтеся, а повернувшись, похваліть маля, що самостійно побавилося. Щоб дитина не боялася відпускати вас, частіше повторюйте (приміром, я роблю це по кілька разів на день), як любите її, що ніколи не залишите і завжди будете поряд. При цьому ліпше тримати маля якомога ближче до себе і пестити його ручки, спинку, голівку тощо, щоб карапуз відчував і проймався вашим спокоєм. Остаточно прогнати дитячі страхи й тривожність допоможе музика. Наприклад, твори Моцарта, Баха, Шуберта служать для нашого Владичка чудовим снодійним, щебет птахів у парку заворожує синочка під час прогулянки. А коли я співаю "Улыбку" із відомого мультфільму, наше сірооке диво умить розквітає усмішкою, котра, повірте, варта всіх ваших недоспаних ночей і сліз, і всього, про що вже й не пам'ятаю.
Джерело:"Ваше здоров'я".