Опубліковано:25 липня 2009 року
З великими блакитними очима, кучерявим волоссячком, поглядом ангела і темпераментом чортеняти... Миле і шкодне хлопченя, з якого має вирости справжній чоловік... Як йому допомогти у цьому?
Виховувати хлопчиків – справа досить важка. Все частіше чутно думку, що дівчаток виховувати легше. Це твердження досить спірне. Дівчатка бувають різні, як і хлопчики. Проте, визначення «гіперактивний», «торнадо», «шкодник» частіше асоціюються з хлопчиками. Це закономірно: їм від природи дано більше енергії, вони агресивніші, незалежні та вперті, їм потрібно підкоряти світ, боротися й перемагати. Завжди. Тому їх важко дисциплінувати і примусити слухатись. Вони ж бо налаштовані на спротив. Часто-густо дорослі ведуть себе з хлопчиськами неправильно. А все чому? Бо інколи й самі розгублені. З одного боку, потрібна дисципліна, правила, соціалізація майбутніх членів суспільства, з іншого – ми всі розуміємо, що бути пай-хлопчикам маленькому мужчині не пристало. У нього стільки завдань! Головне з них – вміння брати на себе відповідальність. Чи вдасться це йому, залежить від того, чи стане він справжнім чоловіком, а це багато в чому залежить від батьків.
Про агресію і не тільки
Агресія притаманна кожній людині. Вона є частиною того, що Фрейд у свій час назвав потягом до Танатосу (смерті). Найбільше вона властива чоловікам. Ця енергія, направлена у зовнішній світ, акумулюється, переформатовується і дає змогу боротися зі світом і перемагати. Часто вона стає залогом успішності. Крупні бізнесмени, відомі політики, артисти – це люди, які вміють перетворювати агресію на творче начало.
Такий статус агресії потрібно прийняти як даність. Подавляти те, що закладено природою, – собі дорожче. Воно нікуди не зникає, а накопичується і часом виливається назовні занадто бурхливо – це по-перше. Руйнівна здатність схованої агресії не втрачає своєї сили, а, навпаки, посилюється – це по-друге. А по-третє, ця сама деконструктивна сила може спрямовуватися не тільки зовні, а й всередину (алкоголізм, наркоманія, суїцид – результат такого перенаправлення злості), якщо не вміти нею управляти. Вагомі аргументи, щоб навчитися контролювати агресію?
У вашого маляти будуть приступи неконтрольованої агресії, емоційні випади, розмахування кулаками... Будуть і все. Найчастіше це відбувається, коли він не знає, що робити з емоціями й почуттями, котрі вирують у його сердечку. А те, що вони вирують, можете не сумніватись.
Більшість із нас знають, що ламати іграшки, розбивати вази, набивати синці й розривати штанці – норма для маленьких представників чоловічої статі. Знаємо, але не завжди приймаємо. Чому? А тому, що самі почасти не розуміємо, як боротися з нею. Нам (особливо, татам) легше накласти купу заборон типу «Хлопці не плачуть!», надавати купу цінних рекомендацій: «Треба було йому здачі дати», – і вимагати сліпого виконання наказів: «Я сказав!» Але ж у цьому і біда. Здачі не завжди можеш дати, сльози самі накочуються на очі, а образа за нерозуміння накопичується і провокує на різні негарні вчинки.
Уроки для батьків
Отже, треба щось робити, щоб поставити агресію (і дитячу, і свою) на службу собі.
1. Для початку, показуйте дитині, що розумієте її почуття. Старайтеся не читати нотацій, а більше слухати й показувати, що чуєте.Є чудовий метод – винахід російського психолога Юлії Гіппенрейтер. Називається «активне слухання». Коли бачите, що хлопченя дуже засмучене, роздратоване, зле, просто проговорюйте його почуття. Типу: «Ти злий!.. Образився, що я не дозволила довше попрацювати на комп’ютері. Тобі сумно...» Головне – не поспішати, говорити спокійно, без зайвих емоцій. Не жалійте сина, не підганяйте, не починайте пояснювати, чому потрібно так, а не інакше. Просто давайте зрозуміти, що знаєте про почуття.
2. Знайдіть методи цивілізованого виходу агресії.
Найпростіший метод – купити боксерську грушу. Його ліпше використовувати для профілактики, а не тоді, коли дитина і ви (!) доведені до білого каління.
Щоб навчитися переводити цю могутню енергію у творче русло, починайте... творити. Наприклад, робіть аплікацію з уривків паперу: спочатку його жорстоко і зло розірвіть, а потім творіть шедевр.
Заведіть пакетик для злості та крику: і в разі потреби, викрикуйте туди негатив. А потім не забудьте його щільненько зав’язати.
Давайте дитині можливість малювати, що заманеться: від каляк-маляк до страховиськ із снів. А потім можете це спалити на дачі, зібгати і викинути на смітник, зробити літачка і запустити з восьмого поверху...
Запропонуйте дихальні вправи. Наприклад, хто кого передме у морському двобої, влаштуйте конкурс на найбільшу мильну бульку. Це знімає напругу в обличчі та розслабляє. Дітям постарше підійдуть різні дихальні техніки. Постарайтеся до того освоїти їх і самі.
Діти, котрі з малечку вміють поводитися з власними емоціями, в підлітковому віці мають менше проблем з пошуком себе і шляхів самореалізації.
3. Вчіть синів висловлювати почуття. Проблема сучасності в тому, що прийнято виховувати чоловіків стриманими. Але ж доведено, що вони не менш емоційні, ніж жінки! Просто не вміють виказувати емоції.
Показуйте свої почуття дітям! Але тільки по-дорослому. Психи, крики, кидання посуду – це незрілі реакції. Ви маєте проговорювати почуття за допомогою «Я-повідомлень»: «Мені дуже не подобається, коли на мене кричать. Я злюсь, коли мене не слухають». Або пояснювати вчинки: «Я роздратована і нестримана, бо дуже втомилася». Звичайно, ви не ідеальні – і дитя має це знати. Хоча б для того, щоб у нього не сформувався комплекс неповноцінності.
Етапи впливів
Для виховання дитини дуже важливе чоловіче начало. Навіть якщо мама одна виховує дитя, необхідно, щоб був наставник (дід, дядько, отчим), котрий допоможе в цій справі.
Хлопчик може стати достойним мужчиною теж, якщо має змогу спостерігати за поведінкою і життям чоловіків.
Кожен етап формування майбутнього мужчини має свої особливості. Батькам варто їх знати, тоді легше буде зрозуміти істинні потреби сина і допомогти йому в його становленні.
Перший етап – мамин син
Від народження до 6 років дитина все ще частина мами. Тато – важливий, але через призму мами. Це зрозуміло, бо ж інакше людське маля не вижило б у цьому світі. Мама – всесвіт для дитини, в ній є все для дитинчати. Подібний зв’язок називається – «злиттям», симбіозом. Але зрозуміло: народившись, дитина почала свій шлях від мами... Перші кроки, криза трьох років, постійне «Я сам!» – це все дорога до обретіння себе самого. І для матері важливо вчасно відпустити.
Другий етап – татова дитина
Десь з шостого-сьомого року на передній план виходить батько. І продовжується цей етап до тринадцяти. Це якраз період становлення мужності, чоловічого начала. Мама – дуже важлива, але має відійти, змиритися, що у чоловіків свої справи, підтримувати мужичу дружбу. Син придивляється до батька, сканує, як він вчиняє у складних ситуаціях, що робить, які у тата стосунки з мамою... Він може прагнути бути таким як батько, а може прагнути стати зовсім іншим.
Тато із сином повинні боротися (ще одна профілактика агресії), грати у крутих хлопців, ходити на риболовлю... Бути разом. А мама... це людина, яка любить завжди, ні за що, просто тому, що дитина існує.
Третій етап – вплив вулиці...
Це, звичайно, дуже утрировано, проте, дійсно, з 12–13 років у хлопців на перший план виходять позасімейні авторитети. Багато залежить від того, чи склалися у вас хороші стосунки на попередніх етапах, чи наповнений ваш син, чи є в нього захоплення, котрі тримають у полоні його серце. Тоді «вуличного наставника» замінить достойна людина: тренер, професор біології, книги якого читав юний біолог, двоюрідний брат-фотограф, який робить шедевральні знімки...
Цей період закінчується десь у двадцять років... А коли ж син повернеться до вас? Ніколи... В ролі вашого дитятка – ніколи. А щодо рівноцінного члена родини, друга, сина і особистості… то він нікуди і не йшов. Ви – завжди частина його життя, душі і серця.
Джерело: «Космо».