Опубліковано: 21 вересня 2008 року
Страхи притаманні нам від народження — це осторога перед невідомим навколишнім світом, яка багато в чому допомагає людині. Але, як все понадмірне, з часом може й заважати. Підсилена тривожність, неусвідомлене передчуття небезпеки не тільки позбавляє радощів життя, але й нерідко є причиною різноманітних захворювань.
Тривога — це неусвідомлений страх, коли людина не знає, звідки чекати небезпеку і тому весь час перебуває у напруженні, — пояснює лікар-психіатр Центру психічного здоров’я населення Василь Галябар. — Одне діло, коли ми боїмося якоїсь конкретної події, людини чи ситуації, зовсім інше, коли об’єкт, що заставляє тремтіти, невідомий. Це більш рання форма реагування людства на навколишній світ, яка мобілізує організм на боротьбу з невиявленою небезпекою. Якби мені сказали позначити тривогу, я б поставив дорожній знак “Інші небезпеки”: трикутник зі знаком оклику. Тобто якісь небезпеки, які людина не усвідомлює, але, як кажуть, “нутром чує”. Саме таке внутрішнє передчуття називається тривогою.
На надмірну тривожність передусім скаржаться чутливі люди. Чим розумніша, делікатніша людина, тим вона вразливіша. Приблизно 5-6% людей мають таку проблему. Тобто, кожен 15-й чи 20-й, а це досить багато. Причин, що викликають панічні стани, а це один із крайніх проявів тривожності, зазвичай декілька, але пусковим механізмом часто виступає якась психотравма. От тоді й запускається механізм самознищення.
Тривога забирає сили
Чи можна якось підготуватися до неусвідомленої небезпеки? Тільки мобілізуватися: серце починає битися частіше, виділяється більше інсуліну, напружуються м’язи… Така “готовність” не може бути постійною.
— Як більшість інстинктів, які перейшли нам від “братів наших менших”, постійна готовність до небезпеки вже багато в чому віджила своє. Людина, яка відчуває тривогу, починає шукати її причини і не бачить нічого навкруги, стає заручником цього стану. Тривожність забирає останні сили, здатність будь-що робити. Під її впливом особистість ізолюється, виникає депресивний аналіз власного я, відчуття невдачі і безперспективності майбутнього, песимізм в оцінці себе, свого потенціалу й оточення. А раз так, то тривога — це вже біда.
Виникнення немотивованої, або й мотивованої від якогось пускового моменту, тривоги супроводжується вираженими проявами розладу вегетативної нервової системи. Це сухість у роті, серцебиття, страх, тремтіння в руках, ногах, запаморочення. Часто піднімається тиск, проскакує відчуття ілюзорного сприйняття світу, того, що втрачаєш голову, що має статися щось страшне і т.д. Це дуже і дуже неприємні стани, що атакують насамперед гіперсоціальні особистості. Тих, кого у повсякденному житті називають “хорошою людиною”.
Швидше до лікаря
— Найбільше страждають від посиленої тривожності наші соціальні функції, — продовжує пан Галябар. — Втрачаються соціальні контакти, професійний ріст, можливість реалізувати себе у суспільстві. Тому я рекомендую обов’язково лікувати такі стани. Сьогодні є досить хороші, ефективні ліки, які швидко знімають страхи, але препарати доводиться приймати тривалий час, щоб організм звик до свого нового статусу. Крім цього, рекомендована й психотерапевтична допомога, спеціальні тренінги, які дають розуміння причини проблеми та навчають не запускати механізм паніки. Буває посилення тривожності сезонного характеру. По-перше, зі зміною сезону змінюється стиль життя людини. І хоча із збільшенням сонячної інсоляції, освітлення тривожність зменшується, бувають сезонні загострення. Такі випадки частіше спостерігаються у зрілому віці. У молодих людей перебіг захворювання не залежить від сезону.
— Хімічні речовини, ліки теж можуть запустити цей механізм. Тому лікарські препарати має призначати фахівець, враховуючи всі нюанси.
У першу чергу лікар радить “не носити проблеми в собі”. Велика кількість внутрішніх переживань, бажання, щоб все було “так, як треба”, перебільшене почуття відповідальності підштовхують людину до вирішення проблем самотужки. Це хибний шлях.
— Поради взяти себе в руки, мобілізуватися, викинути все з голови не діють. Якби людина могла “викинути неприємності з голови”, то не було б і хвороби. Найпростіше — порадитись із близькою людиною. Це може бути член сім’ї, товариш, краще, коли ваш співрозмовник має медичну освіту. Викачування яйцем теж іноді допомагає, але лише на три хвилини або на три дні. Але з часом все повертається. Це хронічне захворювання, яке має тривалий перебіг, тому не намагайтеся здолати його самотужки, цим лише затягнете час. Добре, коли можна виявити, що змусило проявитись хворобу. Це може бути ненормований робочий день, позбавлення сну, нічні зміни, вживання алкоголю, куріння — все те, що порушує вегетативну нервову систему. Якщо виключити ці шкідливі чинники, нормалізувати режим, почати вживати легкі седативні (заспокійливі) засоби, можна полегшити свій стан. Але все ж це проблема, що вимагає лікарської допомоги.
Рівненська газета
Інші статті по цій темі:
1.Депресія
2. Діагноз: невпевненість в собі
3. Розставання: етапи великого шляху
4. Психологічний захист: як це працює
5. Психологічні аспекти набору зайвої ваги