Психологія. Криза середнього віку

Криза середнього віку

Опубліковано:09 жовтня 2008 року

Свого часу я принципово не читала книжок Карлоса Кастанеди лише тому, що тільки про них мова навкруги. А мені не подобалося бути як усі. Раніше балачки сорокалітніх, сповнених здоров’я й енергії людей про кризу середнього віку теж нічого, крім усмішки, у мене не викликали.
Останнім часом Кастанеда почав заманювати мене у свої тенета. Нав’язливим стає бажання осягнути власне існування в яскравих фантастичних сновидіннях. А приклади давніх приятелів змушують серйозніше придивитися до сумнозвісної кризи. З багатьма коїться щось дивне. Якби я не писала цього тексту, а промовляла його за чаркою коньяку, то сказала б простіше: «чимало моїх ровесників косить шиза».
Ну як розглядати отакі балачки сорокап’ятирічної незаміжньої працівниці музшколи в учительській?
– Мій організм, – розповідає Нюся П. колегам, вікова амплітуда яких коливається від 20 до 60 років,– потребує сексу не менш як чотири рази на тиждень. Не менше і, боронь Боже, не більше!
– Чому ж не щодня? – тихенько цікавиться сухорлява п’ятдесятивосьмирічна пані Ганя.
– Коли частіше за чотири рази на тиждень, то на печінку тисне, – інтригує Нюся.
«То їй, бідоласі, пороблено», – шепочуться одні колеги. Інші вважають Нюсю стервом і пильнують своїх чоловіків. Хоча, можливо, їм варто пильнувати синів. Бо криза середнього віку – це вам не матінка Тереза.
Якось домовилась із знайомою, з якою не бачилася років сім, зустрітись у ресторані. Колись курила вона, мов паротяг. І каву цмулила каністрами. У мене очі на лоба полізли, коли Зеня запросила мене в залу, де не курять, а замовила собі морквяний сік та негазовану мінералку.
– Зеню, чи ти, бува, не хвора? – тоненько так, геть не схоже на себе скиглю.
– У моєму віці, – повчально мовить мені, – жінка мусить підтримувати себе в тонусі. А для цього потрібно три речі: білі зуби, свіжий подих й ефектна спідня білизна.
А за кілька днів інша моя знайома питає:
– Вітко, а в Зені двоє чи троє синів? Видно, їй, бідосі, важко з ними, якась вона нервова зробилася.
– Та бездітна вона, – відповідаю. – Все боялася, що діти їй кар’єру зіпсують.
– А я зустрічала її по приїзді з Америки, – каже та. – Спершу з одним гарним таким студентиком, потім із другим. І так вони ніжно на неї дивилися. Отож кажу їй: «Зеню, ти ще така молода, а вже дорослих синів маєш. А гарні які!» Вона аж позеленіла, схопила хлопця під руку й потягла геть, як вовк овечку.
Згадала Зенині заповіді «для тонусу»: «Ага! Ось іще одна кризонута».
Якось я справді злякалася ймовірної кризи власного середнього віку. Бо маю ще одну знайому, щасливу мамусю двох діточок. Підступна криза атакувала її не з сексуального боку, переплутавши їй астральне життя з реальним.
Кастанеду приятелька перечитала ще в юності та забула на довгі роки. А криза їй взяла й нагадала. Тепер жінка ставиться до звичайного життя, отого, що вдень, як до несуттєвого й незначущого. А до того, що сниться, – як до головного і важливого. Борщі в неї згорають, дітям замість кукурудзяних пластівців вона заливає молоком сухий собачий корм. І при цьому почувається щасливо й гармонійно. Спати лягає о сьомій вечора і спить до одинадцятої ранку. А потім пише-пише-пише. Сни записує. І захоплено розповідає чоловікові про своє справжнє життя в астралі.
Тож, гадаю, не варто боятися кризи середнього віку. Бачу, що більшість «кризонутих» цілком комфортно в ній існують. Адже хай чим переросле дитя тішиться, аби не плакало.