Чотири причини для помсти

психологія7

Мені довелось прочитати «Графа Монте Кристо» пізніше того віку, у якому прийнято зачитуватися романами Олександра Дюма. Можливо, тому книга так і залишилася недочитанною, а мотиви головного героя викликали відчуття абсурду.

Видалося б, страждання героя закінчені, у руках його величезні багатства, життя коротке – живи, нарешті! Ні, він колупає душевні болячки, наполегливо повертається до подій минулого й витрачає всі свої ресурси – і фінансові, і душевні на те, щоб помститися кривдникам. Очевидно, насолода помсти мені зовсім недоступна.
У житті як у кіно

«Мстивий» сюжет настільки кінематографічний, що став уже штампом. Жив собі поліцейський, але одного разу погані люди вбили всю його родину й змусили його мстити. Зрозуміло, до кінця фільму вороги будуть зрешечені кулями від голови до ніг, а головний герой, мужньо жмурячись, пити віскі в барові. Волею неволею, часом ми екстраполюємо ці кіношні сценарії на власне життя. Із двома невеликими погрішностями:

- ми чомусь раптом вважаємо, що помста принесе задоволення й не буде мати для нас ніяких наслідків;

- ми плутаємо глобальні приводи для помсти з побутовими («відмовився погуляти із собачкою» або «обіцяла позичити й не дала»).

Втім, собачка й відмова позичити – це всього лише приводи. Важливіше те, що люди прагнуть виразити за допомогою своєї помсти, який вона несе «месседж».
Варіант перший

Девіз: «Нехай тобі буде так само погано, як мені». Око за око й зуб за зуб. Наступив мені на ногу – і я через півгодини тобі наступлю, обізвав мого папужку куркою, а я зате плюну на твого хом'ячка.

Що мається на увазі: Невипадково взяті приклади з «дитячим» душком. Такий спосіб реагування – з арсеналу малят або людей інфантильних. Вони не вміють іншим способом повідомляти про свої емоції й про те, що їх зачепило. Або впевнені, що їх почуття й глибина переживань не будуть зрозумілі навколишніми ніколи, тому єдине, що вони можуть зробити – домогтися балансу між своїми почуттями й почуттями кривдника.

Що робити: навчитися виражати свої почуття й доводити їх до свідомості навколишніх. Не факт, що вас після цього ніхто ніколи не стане кривдити й злити, але ви виявитеся гнучкіше у своїх реакціях.
Варіант другий

Девіз: «Добро повинне бути з кулаками». У цих рядків є продовження: добро суворим бути повинне, щоб летіла вовна жмутами з усіх, хто лізе на добро. Стан людини, що встає на стежку помсти в ім'я відновлення справедливості, описане вичерпно.

Що мається на увазі: той, хто вважає себе єдиним джерелом справедливості в цьому світі, мабуть, звик ні на кого не розраховувати – чи то від зайвої самовпевненості, чи те, навпаки, від відчуття своєї безпорадності.

Що робити: перед тем як лізти в атаку, небагато помізкувати. Часто досить гарненько проаналізувати ситуацію, щоб передбачити її результат з неабиякою часткою ймовірності. Якщо на наших очах небеса не разверзлись і не покарали негідника, це не виходить, що він виявиться безкарним і надалі. Можливо, просто ви цього не побачите. Судіть самі: безбаштовий їздець на дорозі, провчити якого так і тягнеться рука, однаково адже добром не скінчить – рано або пізно кудись влипне. Уявіть собі життя й можливі ситуації, у які попадає кривдник, – і настане полегшення.
Варіант третій
Девіз: «Якщо я не помщуся, мене порахують слабаком». Деякі вважають, що якщо не відповісти на образу, несправедливість (особливо в публічних ситуаціях), то репутації кінець. Із цього моменту вас будуть уважати слабаком і помикати ще сильніше.
Що робити: у такому підході є доля істини. Але й доля омани теж. Дійсно, існує ряд ситуацій (наприклад, публічна суперечка або бійка один на один), коли на удар слід відповідати більш сильним ударом. Але, вибачите, це не помста, це негайне реагування, яке веде до припинення інциденту, якщо супротивник розуміє, що він слабкіше. Помста – це обмірковані, сплановані дії, які випливають через якийсь час після образи. І така реакція – дійсно доля слабаків.
Варіант четвертий
Девіз: «Ти на кого руку підняв?». Самий короткий шлях до помсти – невміння справлятися із власною образою. Образа веде до агресії, спрямованої одночасно й на себе, і на кривдника. Уважається, що одні вразливі, а інші немає. Просто в одних більше «болючих крапок», а в інших менше. Скривдити можна кожного: інша справа, що одні в стані контролювати власну образу, а інші – не дуже й шукають вихід для почуттів у швидкій розправі.

Що робити: спробувати взяти під контроль власну образу. Для початку її треба виразити – хоч словесно, кілька разів собі (або навколишнім) переказавши, на кого й за які провини ви скривджені. Коли емоції стихнуть, спробуйте розібратися, що саме вас так зачепило в даній ситуації. Швидше за все, віднайдеться якийсь хвилюючий мотив: ви скривджені на посольство не тому, що вам відмовили у візі, а тому, що зривається поїздка, і в очах навколишніх ви виглядаєте невдахою. Ви скривджені на маму не за її безглузде питання, а за те, що вона багато років намагається контролювати ваше життя. Так ситуація стане перед вами в новому світлі.
Мстити або не мстити за образу, нанесену образу? – питання сугубо індивідуальне. У кожному разі треба мати на увазі, що:
- помста забирає час;
- помста віднімає фізичні й емоційні сили, змушуючи знову й знову переживати негативні емоції;
- помста може надихнути людину на протизаконні дії;
- і, нарешті, помста може просто не вдатися. А це прикро подвійно.